Dies irae, dies illa
Solvet saeclum in favilla
Teste David cum Sybilla
Quantus tremor est futurus
Quando iudex est venturus
Cunta stricte discussurus
День гніву, день цей
звільнить із праху покоління,
за свідченням Давида з Сивілою.
Як будемо тремтіти,
коли Суддя прийде
і правдиво все розсудить.
ФАтальна фрустрація. Мій розум – моя зброя. В неволі не дають до неї набоїв. Тільки фальшиві цінності. Чим менше волі, тим сильніше вгризаються мрії. Ще й ці чесноти… як психологічний капкан помазаний ліками й притрушений ліліями. Побачиш відкушену ногу тільки тоді, коли квіти зів’януть.
– Все на выход, блядь! В ту комнату! Быстрей! Сейчас мы во всём разберёмся.
МІзерна кімната. Ледве вміщуємось. Стоїмо в темноті. Думки гудять та хаотично б’ються об черепну коробку. Лице вкутується спазматичними рисами.
ФАтальні чесноти – це гра на яку пристаєш добровільно. Я ж тобі говорив, що вони ні до чого хорошого не призводять. Оману дають замість свіжого повітря. Придивись краще. Надія створює для тебе уявний світ, що існує окремо від реальності. Віра змушує підтримувати його існування. А любов наповнює все сенсом. Ці паразити настільки добре працюють в купі, що навіть когнітивний дисонанс їм не мішає. Взагалі нічого не страшно. Довір їм свою свободу – і ти вже раб. Кріпак мотивації. Тільки годуй вольовим ресурсом.
РЕвнощі! Я чую тільки ревнощі. Що зло може запропонувати окрім гріхів? Шлях його вмощений стражданням. Зло – множить зло. Повір, осередок насилля неможливий без добра. Тоді надія проростає в скверному полі. І тільки завдяки любові вона цвіте. Ніколи не запитував себе, чому місяць світить на чорному небі? Чому вдень не світить чорне сонце? Зло завжди слугує тільки контрастом.
МІсяць на небі? Знову ти за свої фальшиві ігри? Подивись до чого твоє сонце призводить. Всі полонені гнались за ним і що їм взамін? Страждання та муки. Приниження й гнів. Твій «добрий» полон ще гірший за цей. Затаврований вічністю. А я пропоную свободу. Щастя та радість. От подумай добре, що краще допомагає солдату на війні – любов, чи ненависть? Що краще стимулює – віра чи гордість? Ну, тут просто – однозначно, що віра. А хіба віра приведе тебе до такого розвитку, як гордість? – та ніколи в світі! Гордість завжди стимулюватиме тебе ставати кращим, сильнішим. А віра що? Хрест несеш за спиною. А як викинеш – скажуть «нікчема!».
ДОсить! Не грайся у фамільярство із цим чортеням. Він красиво говорить. Але там правди нема. Ми троє знаєм прекрасно, кого вона любить і коли переможе. Шлях цей важкий. Ти і сам зараз бачиш. От-от… Правильно-правильно… Слухай, що воно лепче. Саме про це я тобі й говорив. Покладе хрест на шию. А ти ж його навіть не донесеш… Донесу! Я зможу. Правильно! Молодець! От бачиш, ти вже на нашій стороні. В тобі говорить гординя. Не пручайся своєму єству. Завдяки ньому здобудеш славу у часі. А з ним, з тим «добром», перетворишся на інструмент, що здатен тільки тягнути той хрест, доки не скінчаться сили. І вмреш. А він знайде інших дурних, що продовжать роботу. Каторгу – так правильніше.
РЕкрутери! Замовкніть! Гидко дивитись, що два створіння позбавлені волі, намагаються вплинути на долю чиюсь. Долю?! Та ми сперечаємось між собою просто у слух. Його ніхто й не чіпає. Цить, неміч! Тому то вам ніхто й волі не дасть, бо слабкодухі. Забавляєтесь лестощами й тільки благаннями!
РЕмісія неволі. Знову ці ілюзорні дилеми. Добро чи зло? Смиренність та непохитність проти хитрощів та безнадії. Що підійде краще? Що важливіше: метод чи мета? Як розставити правильні пріоритети? Наївний хробак! Як ти можеш думати про такі речі знаходячись в полоні? Ти навіть не можеш знати чи будеш жити ще годину. А думає про долі багатьох. Нікчемо! Молись, щоб тобі дарувалось дихання. Щоб ти міг розрізняти пітьму. Тільки очищеним зможеш чогось досягнути. Бо істина не любить заплямований розум.
_________________________________________________
АЛЮЗІЯ ДО МАЙБУТНЬОГО (CONFUTATIS)
– По одному выходим и раздеваемся!
Факел моєї надії згасає остаточно.
– Що робити з цією схемою?
– З якою?
– Мені Лєрмонтов дав, коли збирались мене випускати. Там всі наші машини позначені.
– Серйозно? Це погано…
– Та я знаю, що погано. А що робити?
– Сєпари провіряють повністю. Заставляють роздягатись. Шось шукають…
– Зараза! І як бути? Якщо вони знайдуть цю схему, то почнуть вибивати свідчення.
– Та ще й у всіх, хто її робив…
Опущені мовчазні голови. Полоненим не потрібно говорити. Очі все розповідають. Загнані в кут. Присоромлені своїми чеснотами. Стоїмо зараз на роздоріжжі сумніву. Неправильний вибір не коштуватиме нам життя. Його вже немає. Своє життя я втратив у останньому бою. Залишився тільки інструмент. Зброя. Знаряддя. Мене можна називати по-різному. Але суть одна – місія розпочата приреченими на смерть, має бути ними й закінчена. Якщо пощастило не вмерти, це не значить, що життя є твоїм подарунком. Ти не вмер, бо завдання триває.
Add Comment